Юридичні послуги в Києві від адвокатського об'єднання ЗАХИСТ ПРАВА Про об'єднання | Юридичні послуги | Юридичні консультації | Контакти | Блог юристів "Захист Права" | Житлове право | Господарське право | Сімейне право
Юридичні послуги в Києві від адвокатського об'єднання ЗАХИСТ ПРАВА
Головна
Юридичні послуги
Статті на блозі
Юридичний вісник
Контакти
Зразки документів
Пошук по сайту
Консультації на сайті
Судова практика
Арбітражний керуючий
Юридична практика юристів адвокатського об'єднання ЗАХИСТ ПРАВА
Аліменти. Про порядок призначення, вид та розмір аліментів на дитину. Cтягнення заборгованості за наказним провадженням. Судовий наказ Цивільний шлюб. Розподіл майна пари, яка не зареєструвала шлюб між собою офіційно Правила поведінки при ДТП
Відповіді юридичної консультації
Адміністративні правопорушення
Виконавче провадження
Господарські правовідносини
Інтелектуальна власність
Житлове право
Захист прав споживачів
Земельні питання
Кримінальні правопорушення
Мати-одиночка
Пенсія. Пільги передбачені законом
Податкове право
Право на спадщину
Сімейні відносини. Аліменти
Трудові відносини
Цивільні правовідносини
Рукотвори - скарбниця майстрів
Відповіді на питання з міткою "Житлове право" Назад до списку судових рішень

Про визначення часток у спільному майні подружжя, усунення перешкод в користуванні житловим будинком з господарськими будівлями і спорудами та вселення в нього

04 липня 2011р. 12:20

 

Справа  2-104/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2011 року  Сокирянський районний суд Чернівецької області

 в складі:

головуючого-судді:                               Побережної О.Д.

при секретарі:                                         Галкіній Л.О.

за участі: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення часток у спільному майні подружжя, усунення перешкод в користуванні житловим будинком з господарськими будівлями і спорудами та вселення в нього, -

    

ВСТАНОВИВ:   

   ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою.

Просить на підставі ст.ст. 60,61 СК України, ст.ст. 318, 319, ч.1 ст. 321, ст.ст. 325, 370, 372, 391 ЦК України визначити належність сторонам по Ѕ частині житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1; зобов’язати відповідачку не чинити позивачу перешкод у користуванні даним будинком та передати позивачу ключі від вхідних дверей житлового будинку та господарських будівель і споруд, а також вселити позивача у спірний будинок.

Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали позовні вимоги. Крім того, позивач, допитаний в якості свідка, дав пояснення, що з 1969 році вони з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі. 10.01.1973 року за спільні кошти  придбали житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Оскільки будинок, був у ветхому стані, його було знесено та на його місці у 1989 році побудовано новий, який був заданий в експлуатацію у 1992 році. Оскільки договір купівлі-продажу старого будинку був оформлений на відповідачку відповідно на її ім’я було видано будівельний паспорт та видане свідоцтво про право власності від 08.04.1992 року. Дане свідоцтво видане на відповідачку, як на голову колгоспного двору, оскільки вона на той час працювала у колгоспі «Грубнянському», однак фактично даний будинок є їхньою спільною сумісною власністю. У 2003 році позивач дізнався про те, що позивачка у 2001 році в судовому порядку розірвала з ним шлюб, хоча фактично однією сім’єю вони продовжували проживати у даному будинку до квітня 2010 року. Після приїзду у 2008 році їхньої дочки з зятем та онуком з-за кордону, вони поселилися у даному будинку, а в квітня 2010 року відповідачка разом з ними без його згоди винесли речі позивача до літньої кухні, де він проживає по даний час. Відповідачка не визнає наявність прав позивача на даний будинок та чинить йому перешкоди у проживанні в ньому, що стало підставою звернення до суду. Щодо пояснень відповідачки, то її батько дійсно допомагав їм матеріально у 1970 році, однак в незначному розмірі.

Відповідачка та її представник у судовому засіданні не визнали позовні вимоги у повному об’ємі, однак визнали обставини щодо перебування сторін у зареєстрованому шлюбі з 1969 року по 2001 рік, укладення 10.01.1973 року договору купівлі-продажу будинку та будівництва на його місці нового взамін знесеного, здачі його в експлуатацію у 1992 році та отримання на її ім’я свідоцтва про право приватної власності, виселення відповідача у квітня 2010 року без його згоди до літньої кухні та невизнання нею його прав на даний будинок.   Крім того, допитана в якості свідка дала пояснення, що після укладення шлюбу у неї з позивачем склалися неприязні відносини і вона повернулася до батьків. Її батько запропонував купити будинок і вони його придбали за надані ним кошти, уклавши від її імені договір купівлі-продажу. Будь-яких доказів передачі її батьком коштів на придбання будинку у неї немає. У 1973 році вона пішла у колгосп працювати дояркою і їй було виділено земельну ділянку під город розміром 0.12 га. Вона подала до суду на розірвання шлюбу, однак їх помирили і вони почали знову спільно проживати. На земельній ділянці вони розпочали будівництво літньої кухні, а після її завершення вирішили побудувати новий житловий будинок. Батько допомагав у будівництві, а коли у 1974 році він помер, допомагати продовжувала її мати. Будинок будували спільно з позивачем, однак за кошти її батьків. Її мати купила їм автомобіль «Жигулі». У 2001 році вони розірвали шлюб і між ними була домовленість, що позивач забирає автомобіль та дав розписку, що немає будь-яких до неї матеріальних претензій. Однак, дану розписку разом з іншими документами на будинок позивач вкрав у 2001 році, тому її наявність вона не може довести. У міліцію по факту крадіжки вона не зверталася. Вона зверталася до позивача, щоб він повернув їй документи, однак він відмовлявся, а надав їй лише ксерокопії документів на будинок., тому вона у 2010 році змушена була звернутися в БТІ щодо видачі їй дубліката свідоцтва про право власності. Дані зазначені у даному дублікати вважає правильними , а не дані зазначені в оригіналі свідоцтва згідно якого воно видане на її ім’я як голови колгоспного двору. З 2001 року вона з відповідачем проживали в окремих кімнатах,  хоча і в одному будинку, а у 2010 році в них виник спір, тому вона без його згоди перенесла його речі до літньої кухні. Погоджується на проживання позивача у літній кухні з моральних міркувань.

З обставин, визнаних сторонами,  які згідно положень ч.1 ст. 61 ЦПК України не підлягають  доказуванню, судом встановлено, що сторони з 1969 року  по 2001 рік перебували у зареєстрованому шлюбі. Обставина реєстрації розірвання шлюбу між сторонами підтверджується і копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, виданого 03.08.2001 року відділом реєстрації актів громадянського стану Сокирянського РУЮ Чернівецької області.

10.01.1973 року між ОСОБА_5 та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу будинку, який було нотаріально посвідчено виконавчим комітетом Грубнянської сільської ради .

Згідно пояснень сторін та виписки з рішення виконкому Сокирянської ради народних депутатів від 16.04.1982 року за № 126 відповідачці ОСОБА_3 було надано дозвіл на будівництво нового житлового будинку взамін існуючого ветхого на закріпленій за нею земельній ділянці площею 0,12 га в с. Грубна. Відповідно на ім’я відповідачки було оформлено будівельний паспорт  на забудову даної земельної ділянки

У 1982 році на даній земельній ділянці було побудовано новий житловий будинок, а 08.04.1992 року відповідачка ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Сокирянської ради народних депутатів № 30 від1 2.02.1992 року отримала свідоцтво про право власності на житловий будинок, який  було зареєстровано у Чернівецькому обласному бюро технічної інвентаризації за № 1 стр. № 201 за аналогічним реєстровим номером.

Крім того, 30.06.2010 року відповідачка отримала дублікат даного свідоцтва  серії НОМЕР_2, в якому зазначено, що їй одноособово на праві приватної власності належить житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно пояснень сторін, позивачка вважає себе одноособовим власником даного будинку, оскільки свідоцтво про право власності видано на її ім’я та заперечує наявність у відповідача будь-яких справ щодо даного майна. У квітні 2010 року без згоди позивача вона разом з дочкою та зятем перенесла речі позивача до літньої кухні, в якій по даний час він проживає. Відповідач не може користуватися будинком та у повному об’ємі господарськими спорудами, оскільки у нього відсутні ключі до даних приміщень.

При встановлені обставин справи суд не бере до уваги акт обстеження житлових умов приміщення, в якому проживає ОСОБА_1 від 06.10.2010 року, оскільки дане приміщення не є житловим, тому що згідно технічного паспорту воно є господарською спорудою – літньою кухнею (літ. Б).

Правовідносини, які виникли між сторонами щодо визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя регулювалися нормами чинного на той час Кодексу про шлюб та сім’ю (далі – КпШС)

Згідно ч.1 ст. 22 КпШС майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 24 КпШС майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Речі професійних занять кожного з подружжя (музичні інструменти, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу, є спільною власністю подружжя.

Суд вважає, безпідставними заперечення відповідачки щодо одноособової належності їй спірного майна на праві приватної власності з тих підстав, що воно було придбане за час окремого проживання після фактичного припинення шлюбних відносин, оскільки нормами КпШС не передбачалась зазначена підстава. Крім того, безпідставними є і посилання щодо придбання першого будинку та будівництва нового будинку виключно за кошти надані батьком відповідачки, оскільки дана обставина у відповідності до положень ч.1 ст. 61 ЦПК України нею не доведена, а також дане твердження частково спростовано і самими її поясненнями у судовому засіданні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що на підставі ч.1 ст. 22 КпШС придбаний згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу будинок, а також побудований на його місці новий будинок взамін знесеного у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі є їх спільною сумісною власністю.

Оскільки відносини між сторонами щодо визначення часток у спільному сумісному майні виникли після 01.01.2004 року, відповідно до даних правовідносин слід застосовувати норми Сімейного та Цивільного кодексів України, які набули чинності з даної дати.

Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Оскільки Сімейним кодексом України не врегульовано відносини щодо визначення часток у спільній сумісній власності подружжя, суд вважає за доцільне застосувати згідно ст. 8 Цивільного кодексу України аналогію закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки учасниками спільної сумісної власності на зазначений будинок є позивач та відповідачка відповідно їм належить по 1/2 частині будинку.

Статтею 47 Конституції України визначено , що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч.1 ст. 150 Житлового кодексу громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

З пояснень сторін судом встановлено, що відповідачка у квітні 2010 року без згоди позивача виселила його з будинку до літньої кухні, чим позбавила його права проживання у будинку, а також можливості користування ним. Судом  визначено належність за позивачем належної йому на праві приватної власності частки у даному майні, відповідно підлягають задоволенню і інші позовні вимоги щодо зобов’язання відповідачки не чинити йому перешкод у користуванні належним йому майном та передачі ключів, а також щодо його вселення у житловий будинок..

Під час розгляду даної справи відповідачкою та її представником у відповідності до положень ч.3 ст. 267 ЦК України заяв про застосування позовної давності не було зроблено.

Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК України у зв’язку з задоволенням всіх позовних вимог позивача, з відповідачки підлягають стягненню на його користь понесені ним у зв’язку з подачею позову судові витрати по сплаті судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На підставі ст. 22 Кодексу про шлюб та сім‘ю, ст. 8, ч. ч.1, 3 ст. 368, ч.ч. 2,3 ст. 372, 391 ЦК України, ст. 150 Житлового кодексу та керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

  

ВИРІШИВ:  

 Позовні вимоги, заявлені ОСОБА_2 в інтересах та на підставі доручення ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення часток у спільному майні подружжя, усунення перешкод в користуванні житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами та вселення в нього - задовольнити.

Визнати житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований  за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визнати належність за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3,  ІНФОРМАЦІЯ_2 по 1/2 частині вищезазначеного будинку.

Зобов’язати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, не чинити перешкоди ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у користуванні житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, що розташований  за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов’язати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, передати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ключі від вхідних дверей житлового будинку, а також господарських будівель та спорудами, що розташовані  за адресою: АДРЕСА_1.

Вселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в житловий будинок, що розташований  за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 – 38 грн. 50 коп. понесених ним судових витрат.

 Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернівецької області шляхом подачі через Сокирянський районний суд в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.


 Головуючий:

    

ЗАХИСТ ПРАВА
Відповіді на питання з міткою "Житлове право" Назад до списку судових рішень

ВДЯЧНІСТЬ КЛІЄНТА - ЗАПОРУКА НАШОГО УСПІХУ
zahist-prava.com.ua       Розробка сайту © компанія "Захист Права"
"Захист Права" | Юридичні послуги | Карта | Контакти | Державні органи | Суди | Адміністративне право | Господарське право | Земельне право | Житлове право | Кримінальне право | Міжнародне право | Сімейне право | Цивільне право | Безкоштовна юридична консультація | Ми в Google+